Хоча б над тобою було сто вчителів - вони будуть безсилі,

якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.

(с) Василь Сухомлинський.

 

 

До питання правового регулювання працевлаштування випускників ВНЗ України.

Питання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України є особливо актуальним навесні, в період випуску з ВНЗ нового контенгенту фахівців з повною вищою освітою.

Праця не обов'язок, а право надане людині в демократичному суспільстві.

Всесвітньо відомий англійський економіст Альфред Маршал визначав Працю як будь-яке інтелектуальне або фізичне зусилля, що виконується частково або вцілому з метою досягнення результату, не враховуючи задоволення отримуваного безпосередньо від самої виконаної роботи.

Питання праці та пов'язаних з нею трудових відносин відносять до галузі Трудового права, яке вивчається як окрема наукова дисципліна у вищих навчальних закладах України.

Праця в Україні наразі є конституційним правом гарантованим державою.

Стаття 43. Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком суду чи іншим рішенням суду або відповідно до закону про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правовідносини щодо праці здійснюються згідно з нормами міжнародного права, Конституцією України та трудовим законодавством України.

Трудові відносини регулює законодавство про працю, що складається з Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), інших актів законодавства прийнятих відповідно до нього (ст. 3 - 4 КЗпПУ).

Працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю (п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення").

Останнім часом ситуація склалася так, що більшість вищих навчальних закладів України спекулює на темі законодавчого регулювання питання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Особливо гострою є ситуація щодо працевлаштування осіб, що навчалися за державним замовленням. Стимулюють такі дії ВНЗ України і окремі органи державної влади України, до прикладу Державна фінансова інспекція України шляхом перевірок і фінансових санкцій щодо керівників ВНЗ, наполягає на необхідності примусового працевлаштування випусників, що навчалися за державним замовленням або відшкодування вартості навчання до державного бюджету України.

Водночас, позиція Міністерства юстиції України та Міністретства освіти і науки України є відмінною від позиції ряду посадових осіб Державної фінансової інспекції України та Кабінету Міністрів. Чому? Можливо тому що згадувані міністерства стоять на захисті прав і свобод людей за своїми завданнями, а Держфініспекція має головним завданням наповнення державного бюджету і ревізія фінансів на користь держави.

Так чи інакше, головний державний орган виконавчої влади з питань освіти і науки, своїм листом від визнав наявність правової колізії і відсутність права у ректорів ВНЗ України права стягувати кошти за навчання, внаслідок відсутності затвердженого згідно з постановою КМУ порядку такого стягнення, який мали розробити спільно Міністерство фінансів, Міністерство освіти і науки, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство юстиції та Національний банк України (п.4 Постанови КМУ №992 від 22.08.1996).

Ця думка висловлена міністерствами у своїх інформаційно-роз'яснювальних листах.

1) Лист Міністерства юстиції України Міністерству освіти і науки від 19.10.2010 р. № 12566-0-4-10-21 "Стосовно надання роз'яснення з питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням".

Цей лист внесений до державного порталу законодавства, який адмініструється Верховною Радою України http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v2566323-10

2) Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 21.06.2011 р. № 1/9-481 Керівникам вищих навчальних закладів І - ІV рівнів акредитації державної форми власності, які підпорядковані МОНмолодьспорту "Роз'яснення щодо порядку працевлаштування випускників".

 

3) Лист Державної фінансової інспекції України від 05.11.2012 р. № 02-18/1221 "Щодо відшкодування до держбюджету вартості навчання випускниками, які не відпрацювали за направленням відповідного терміну" (Лист ДФІ України, доречі, є роз'ясненням приватноправового характеру, наданим як відповідь на звернення одного з ВНЗ України щодо ведення фінансової звітності).

Згадуваний лист не внесений до жодної нормативно-правової електронної бази державних органів влади, однак з його змістом можна ознайомитись на сайті професійної нормативно-правової бібліотеки "НОРМАТИВ™ PRO".

http://document.ua/shodo-vidshkoduvannja-do-derzhbyudzhetu-vartosti-navchannja--doc135990.html

Як правило, в своїх діях, посадові особи посилаються на статтю 52 Закону України "Про освіту", умови угоди укладеної між студентом та навчальним закладом, начебто передбаченої статтею 56 Закону України "Про вищу освіту" та на Постанову Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка була прийнята на виконання частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту". Крім того, на угоду, яку забов'язують підписувати абітурієнтів при вступі до ВНЗ.

Розглянемо ці нормативно-правові акти детальніше.

І. Закон України "Про освіту" (від 23.05.1991 р.)

Стаття 52. Обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.

2. Випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і забов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Саме на цю норму послався у 1996 році Кабінет Міністрів України на чолі з Павлом Лазаренком, приймаючи Постанову Кабміну.

Як оцінювати цю норму?

Як правило для повного розуміння суті норми, слід дослідити підстави, умови та обставини її створення. 

Тож згадаємо історію створення Закону України "Про освіту".

Згадуваний закон, а саме Закон Української РСР "Про освіту" був прийнятий Верховною Радою УРСР 23 трявня 1991 року в реаліях, що були створені в державі згідно з Конституцією (Основним законом) України від 20 квітня 1978 року.

Норми частини 2 статті 52 з того часу не зазнали жодних змін, хоча країна за ці 23 роки кардинально змінилася й перейшла від командно-адміністративної планової системи управління та економіки до капіталістичної моделі демократичного суспільства.

Натомість, 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України.

Згідно з пунктом 1 Перехідних положень Конституції, Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. 

ІІ. Постанова Кабінету Міністрів України № 992 від 22.08.1996 р. "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням".

У вступній частині Постанови (преамбулі до неї) вказано, що її прийнято з метою забезпечення реалізації права на роботу за фахом для випускників.

Виходячи з мети прийняття цього нормативно-правового акту, його метою і головним пріорітетом є саме забезпечення прав та інтересів випускників.

Однак, у пункті 14, який було змінено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 511 від 17.07.2013 р., вказано, що у разі відмови їхати за направленням, випускник забов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовнику всі витрати. Цю ж умову було викладено і в положеннях Типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою, яка є Додатком до Постанови Кабінету Міністрів України.

Фактично маємо ситуацію, коли Постанову Кабінету Міністрів приймали з однією метою, яка задекларована в її вступній частині, а пізніше новий склад Уряду, ігноруючи мету її прийняття, своїми змінами перетворив її нормативну частину до невпізнаваності, порушивши права громадян України, довільно трактував вимоги статті 52 Закону України "Про освіту", в той же час ігноруючи Конституцію України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про вищу освіту", міжнародні конвенції тощо.

СУТТЄВО!

Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Стаття 21 Конституції, Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 43 Конституції, як уже було вказано, гарантує право на вільний вибір праці.

Стаття 53 Конституції України, Кожен має право на освіту. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 53 Конституції (справа про доступність і безоплатність освіти) № 5-рп/2004 від 4 березня 2004 року, безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).

Стаття 9 Конституції, Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади регулювання праці і зайнятості.

Пункт 22 частини 1 статті 92 Конституції, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності. 

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 від 28 червня 1930 року "Про примусову чи обов'язкову працю" (ратифікована Україною 10.08.1956 р.). Згідно з цією Конвенцією, держави-учасниці взяли на себе забов'язання не допускати примусову працю.

Конвенція Міжнародної організації праці № 105 від 25 червня 1957 року "Про скасування примусової праці" (ратифікована Україною 05.10.2000 р.). Згідно з Конвенцією, держава забов’язується скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-яких її форм як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.

Конвенція  про захист прав людини і основоположних свобод, від 4 листопада 1950 року (ратифікована Україною 17.07.1997 р.). Ця Конвенція приймається країнами-учасницями Ради Європи. Згідно зі статтею 4 Конвенції, забороняється рабство та примусова праця. Порушення Конвенції є  підставою для звернення до Європейського суду з прав людини, який створений згідно з розділом ІІ Конвенції.

Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року.

Згідно зі статтею 23 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці.

ІІІ. Закон України "Про вищу освіту".

Стаття 56. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.

1. Випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи.

2. Випускник вищого навчального закладу, який навчається за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

3. Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Центральним органов виконавчої влади України, що реалізує державну політику в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (згідно з Положенням про Міністерство).

Доречі, згідно з положенням - центральним органом виконавчої влади України, що реалізує державну політику у галузі праці та зайнятості є Міністерство праці та соціальної політики України.

Згідно з ч. 2 статті 18 Закону України "Про вищу освіту", Міністерство сприяє працевлаштуванню випускників ВНЗ.

Згідно з ч. 2 статті 22 Закону України "Про вищу освіту", головним завданням вищого навчального закладу є в тому числі і вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці та сприяння працевлаштуванню випускників.

Шкода, що наразі "сприяння" перетворюється в "примус", а подекуди навіть в здирництво збоку державних навчальних закладів, які через українські суди намагаються легалізувати практику використання на свою користь правової колізії, яка якщо розібратися у законодавстві колізією не є на думку Центру, оскільки.

1) Конституція України має найвищу юридичну силу, права і свободи людини є невідчужуваними й непорушними.

2) Норма Закону про освіту, що був прийнятий раніше Конституції може діяти лише в частині що не суперечить Конституції України, а тому норма частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту" не є чинною, оскільки її відповідність Конституції не підтверджена законодавцем (стаття не зазнала змін з 1991 року).

3) Крім того, стаття 52 може не враховуватися внаслідок суперечності його Міжнародним договорам України, які ратифіковані Парламентом, оскільки згідно зі статтею 8-1 КЗпПУ міжнародні договори мають пріорітетне значення над іншим законодавством про працю.

4) В Законах України "Про освіту", "Про вищу освіту" не передбачено компенсації за невиконання умов договору про підготовку фахівця.

5) Постанова Кабінету Міністрів України, яка прийнята на виконання норми Закону, чинність якої є сумнівною, можна вважати такою, що не має юридичної сили в аспектах, які врегульовані Конституцією та законами України.

6) Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування досі не затверджений, а як відомо згідно з п.14 Постанови КМУ, відшкодування здійснюється саме в порядку, який має бути затверджений.

7) Правочини укладені з порушенням вимог цивільного законодавства та порушують законодавство є нікчемними в частині в якій вони порушують вимоги законодавства.

КРІМ ЦЬОГО.

Угода про підготовку фахівця згідно з цивільним законодавством України є правочином.

Правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 статті 203 ЦК України)

Згідно з частиною 3 статті 312 ЦК України, використання примусової праці забороняється.

Оскільки зміст типової угоди, визначеної Кабінетом Міністрів України порушує норми Конституції України та цивільне законодавство, така угода може бути визнана в суді частково недійсною з мотивів:

1) невідповідності змісту (умов) угоди ч. 1, 3 ст. 203, ч. 4 ст. 312 ЦК України, ст. 5-1 КЗпПУ, ст. 56 Закону України "Про вищу освіту";

2) укладення угоди особою, яка не досягла віку повної цивільної дієздатності - неповнолітньої особи (як правило до ВНЗ вступають до 18 років, ст. 32, 222 ЦК України);

3) є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційних прав і свобод (ст. 228 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 214 ЦК України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Ні Законом України "Про освіту", ні "Про вищу освіту" не передбачено вимоги повернення коштів за здобуту освіту як наслідок відмови від правочину. Крім того, цивільне законодавство чітко передбачає, що відносини правочину можуть виникати лише за умови добровільності, а тому законодавець не міг визначити в законодавстві про освіту забов'язання випускника укласти угоду з замовником та вищим навчальним закладом. Тож можна прийти до думки, що виходячи з вимог Конституції України та цивільного законодавства, прав та обов'язків наданих органам виконавчої влади та ВНЗ, укладення угоди є не обов'язком, а частиною права випускника, гарантованого державою з метою реалізації права на працевлаштування.

Висновки:

В Конституції та чинному закнодавстві України досить чітко прописано особливості працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, що є невід'ємним та гарантованим державою правом. Усі суперечності пов'язані з примусом випускників до укладення трудових відносин з третіми особами без волі самого випускника є нічим іншим як зловживанням посадовими особами своїм службовим становищем та довільним тлумаченням окремих норм законодавства й підзаконних актів на власну користь, свідомим ігноруванням загальновідомих конституційних прав і свобод.

Випускник вищого навчального закладу вільний у виборі свого роду занять, місця роботи, професії та праці.

Випускник вищого навчального закладу не забов'язаний сплачувати кошти за здобуту вищу освіту, оскільки освіта здобута ним внаслідок реалізації конституційного права на безкоштовну вищу освіту на конкурсній основі за державним замовленням; крім того, такий обов'язок випускника не передбачений законодавством, а тому умови договору, які містяться внаслідок вимог, затверджених органом виконавчої влади, а не законодавцем - є нікчемними. 

Наостанок слід зазначити й попередити студентів, які готуються стати випускниками ВНЗ, що чинним законодавством не передбачено права адміністрації навчальних закладів з мотивів відмови виконувати студентом вимоги згадуваної Постанови КМУ № 992 не допускати до Державних екзаменів таких студентів чи перешкоджати у отриманні документа про вищу освіту (диплома та додатку до нього). Згадувані дії, якщо вони мають місце, є кримінально караним злочином, оскільки посадові особи мають діяти виключно на підставі та у спосіб передбачені законодавством, документ про вищу освіту є бланком суворої звітності державного зразка і випускається державою, тому будь-яке привласнення права на видачу такого документу (перешкоджання у його отриманні) є присвоєнням функцій держави, посяганням на конституційні права громадян.

Шановні студенти та випускники вищих навчальних закладів! Не бійтеся захищати своє право на вільний вибір того, як будувати своє життя. Законодавець досить чітко, як правило, регламентує правові норми та їх співставність з нормами Конституції України, що є нормами прямої дії. Пам'ятайте! Незнання законів не звільняє від відповідальності. І тут всі громадяни рівні, що випускник, що ректор ВНЗ. Тож не бійтеся захищати свої права на усіх етапах, в тому числі у суді, якщо ваші опоненти не можуть або не хочуть розуміти мову здорового глузду і мову права.

Борітеся і поборете!

 

Юридична клініка Центру співпраці 

та підтримки міжнародних проектів

 

04 квітня 2014 року

 

З питань допомоги щодо захисту порушеного права на вільний вибір роботи, студенти та організації можуть звертатися на адресу електрої пошти Центру inprojectscenter@ukr.net з поміткою в темі листа "Правова допомога".